Гігрома: що це таке, звідки береться та як правильно її діагностувати
Ви помітили під шкірою невелику шишку — м’яку, рухому, трохи схожу на горошину? Вона не болить, не змінює колір шкіри і, здається, живе своїм життям: то трохи збільшується, то знову зменшується. Якщо це утворення поблизу суглоба — на зап’ясті, коліні, стопі або лікті — є велика ймовірність того, що це гігрома. Хороша новина в тому, що гігрома — це утворення, яке ніколи не перероджується в рак. Погана — сама по собі вона найчастіше не зникне та вимагає уваги лікаря. У цій статті ми зрозуміло пояснимо, що відбувається всередині такої «шишки», чому вона з’являється та які методи діагностики допомагають встановити точний діагноз.
Що таке гігрома
Слово «гігрома» походить від грецького hygros — «рідкий» і oma — «пухлина». Дослівно це «рідинна пухлина», і назва добре описує суть: гігрома — це доброякісна кіста, тобто замкнутий мішечок зі щільною оболонкою, всередині якого є в’язка прозора або жовтувата рідина, схожа на гель або густий кисіль. Ця рідина — не щось чужорідне. За складом вона наближена до синовіальної рідини, яка в нормі змащує суглоби та сухожилля. Простіше кажучи, гігрома — це міхур з оболонки суглоба або сухожилля, заповнений суглобовою рідиною.
Медична назва гігроми — синовіальна кіста або сухожильний ганглій (цей термін є найпоширенішим в англомовній літературі).
Важливо розуміти, що:
- Гігрома міцно пов’язана із суглобом або сухожильною піхвою поблизу зі своєю основою.
- Шкіра над нею вільно зміщується — вона не приростає до пухлини.
- Є можливість, що на дотик гігрома буде м’якою, пружно-еластичною або досить твердою — залежно від кількості рідини всередині.
- Види гігром класифікують за їхньою локалізацією (зап’ястя, гомілкостоп тощо), структурою (одно- і багатокамерні), патогенезом/причиною їхнього виникнення (мукозні та посттравматичні).
Гангліон — набагато поширеніша проблема, ніж здається. За інформацією медичної статистики:
- Найчастіше гігрома трапляється в людей у віці 20–45 років.
- Серед усіх пацієнтів із гігромою переважають жінки 18–30 років.
- До 70 % всіх гангліозних утворень локалізовані в ділянці променево-зап’ясткового суглоба (зап’ястя).
- У дітей і літніх людей гігроми діагностують набагато рідше.
Чому виникають гігроми: розбираємо причини
Точні причини утворення гігром досі залишаються предметом наукових дискусій. Є кілька теорій, і, з великою ймовірністю, у кожної людини «винні» відразу кілька чинників.
Повторювані навантаження та мікротравми
Це найпоширеніша причина. Коли суглоб або сухожилля регулярно піддається однотипним рухам, в оболонці накопичуються мікропошкодження. Згодом вони можуть спричинити утворення «кишені», яка заповниться рідиною. У зоні ризику:
- офісні працівники, які багато друкують на клавіатурі;
- швачки, вишивальниці, ювеліри — усі, хто виконує дрібну моторну роботу;
- тенісисти, гольфісти, боксери (через навантаження на кисті та зап’ястя);
- музиканти (особливо піаністи, гітаристи та скрипалі);
- масажисти.
Перенесені травми
Одноразовий, але сильний удар, вивих або розтягнення також можуть стати пусковим механізмом. Травма порушує цілісність суглобової капсули, і в місці пошкодження починає накопичуватися рідина. Іноді гігрома з’являється через кілька місяців після травми, коли людина вже про неї забула, тому пацієнти нерідко дивуються, звідки взялася «шишка».
Запальні захворювання суглобів
Такі хвороби, як ревматоїдний артрит, тендиніт або бурсит, створюють хронічне запалення. За них синовіальна оболонка постійно подразнюється і виробляє надмірну кількість рідини. У якусь мить вона утворює «випинання» — гігрому.
Спадкова схильність
Якщо в близьких родичів була гігрома, ваші шанси зіткнутися з нею дещо вищі. Науковці припускають, що особливості будови сполучної тканини можуть передаватися в спадок.
Гіподинамія або, навпаки, перевантаження
Як занадто мала активність (суглоб «застоюється»), так і надмірне навантаження без відпочинку можуть порушити нормальну циркуляцію синовіальної рідини та спровокувати утворення кісти.
Тому запобігання розвитку гігром ґрунтується на зниженні навантаження на суглоби, уникненні травм і гіподинамії, носінні фіксаторів під час навантаження та своєчасному лікуванні запальних процесів.
Якими можуть бути клінічні прояви гігроми
На початкових стадіях гігрома часто не дає жодних незручностей — просто невелика «бульбашка» під шкірою, яку людина помічає випадково. Однак її зростання спричиняє різні симптоми в різних пацієнтів.
Зовнішні ознаки гігроми
- Округлене або овальне випинання під шкірою, чітко окреслене.
- Розмір від декількох міліметрів до 5–6 сантиметрів.
- Шкіра над гігромою зазвичай не змінює колір, але за тривалого процесу є можливість, що вона трохи огрубіє.
Відчуття, що можливі в людини з гігромою
- Часто — повністю немає жодного болю (особливо на ранніх стадіях).
- Тупий ниючий біль після фізичного навантаження.
- Хворобливість під час натискання на патологічну ділянку.
- Оніміння або поколювання пальців (якщо кіста здавлює нерв).
- Обмеження рухливості суглоба (за великих розмірів кісти).
Типова особливість для гігроми — її розмір іноді змінюється. Після відпочинку вона трохи зменшується, після навантаження — збільшується. Це пов’язано з тим, що тиск у суглобі змінюється залежно від активності.
Не намагайтеся «розчавити» гігрому самостійно. Цей метод не тільки болючий, але й небезпечний: оболонка кісти розривається, рідина виходить у тканини, але патологічні клітини залишаються — і через деякий час кіста ганглія з’являється знову, нерідко відразу декілька менших кіст. Ризик інфікування за такого підходу також дуже високий.
Як діагностують гігрому
Діагностика гігроми — це не просто подивитися та сказати. Завдання лікаря не тільки підтвердити наявність кісти, але й точно визначити її розміри, структуру, зв’язок із навколишніми тканинами, а головне — виключити інші утворення, деякі з яких можуть бути небезпечними. Тому, крім огляду, хірург або травматолог-ортопед обов’язково призначить пройти інструментальне обстеження.
Ультразвукове дослідження м’яких тканин
УЗД м’яких тканин — це перша лінія діагностики в разі підозри на гігрому. Метод безпечний, доступний, не потребує підготовки та займає приблизно 15–20 хвилин. Під час ультразвукової діагностики можна побачити:
- чіткий контур кісти та її точні розміри;
- структуру вмісту (однорідна рідина або є перегородки);
- кількість камер (однокамерна або багатокамерна гігрома);
- ніжку — місце, де гігрома з’єднується із суглобом або сухожиллям;
- локалізацію кісти щодо сусідніх судин — це є критично важливим чинником перед операцією.
УЗД дає можливість впевнено відрізнити гангліозне утворення від ліпоми (жировика), атероми (кісти сальної залози), гемангіоми та інших доброякісних утворень.
Діагностичний центр «RADI» виконує УЗД м’яких тканин на апаратах експертного класу. Високочастотні датчики дають детальне зображення структур, навіть невеликих — це є дуже важливим для точного визначення ніжки.
Магнітно-резонансна томографія м’яких тканин
МРТ м’яких тканин призначають у тих випадках, коли:
- гігрома розташована у важкодоступному місці;
- УЗД не дає вичерпної відповіді;
- потрібно виключити злоякісне новоутворення;
- планують видалення, і хірург хоче бачити повну картину.
МРТ дає пошарові зображення з найвищою роздільною здатністю м’яких тканин. Це дає можливість:
- точно визначити всі розміри кісти в трьох площинах;
- оцінити стан навколишніх тканин, нервів і судин;
- виявити приховані багатокамерні кісти, які не були видні на УЗД;
- диференціювати гігрому від пухлин м’яких тканин.
МРТ — дослідження без променевого навантаження, воно абсолютно нешкідливе та його можна виконувати стільки разів у скількох є потреба.
Комп’ютерна томографія та рентгенографія
Рентгенографію застосовують насамперед для оцінювання стану кісток і суглобів поруч із гігромою, щоб виключити супутні патологічні стани (з-поміж іншого — артроз, артрит або кісткову патологію).
КТ призначають у складних випадках, особливо коли гігрома розташована поблизу від кістки або потрібно детально вивчити її зв’язок із кістковими структурами. Вона незамінна під час планування операції в складних анатомічних ділянках.
Також як додаткове дослідження, коли потрібно вивчити вміст, призначають пункцію гігроми — прокол спеціальною голкою із забором рідини. Це роблять:
- для проведення гістологічного та бактеріологічного дослідження (потрібні, щоб виключити нагноєння, злоякісний процес);
- у разі підозри на інфікування кісти;
- для лікування гігроми (відкачують рідину), хоча ефект тимчасовий.
Що робити після діагностики гігроми
Після того як діагноз встановлено, подальшу тактику визначає лікар — хірург або травматолог-ортопед. Варіанти можуть бути різними: спостереження (якщо кіста маленька, не турбує і не росте), консервативне лікування (з-поміж іншого — фізіотерапія та іммобілізація суглоба), операція (частіше під місцевою анестезією; ризик рецидиву становить орієнтовно 8–20 %).
Якщо ви помітили в себе підозріле утворення в ділянці суглоба, не чекайте, поки воно виросте. Наш діагностичний центр проводить УЗД/МРТ м’яких тканин і КТ суглобів на сучасному обладнанні. За результатами дослідження ви отримаєте розгорнутий висновок, з яким можна звернутися до хірурга або ортопеда для призначення лікування. Запис на дослідження проводиться по телефону або онлайн на нашому сайті.
Стаття має інформаційний характер і не замінює консультації лікаря. За наявності симптомів зверніться до фахівця.
Ціни на послуги
Поширені запитання
Де на тілі людини можуть утворюватися гігроми?
Синовіальні кісти можуть утворитися в будь-якому місці, де є суглоби або сухожилля. Однак у них є і «фаворити»: тильна сторона зап’ястя (~70 % випадків), долонна сторона зап’ястя, пальці рук, підколінна ямка (таке утворення називають кістою Бейкера, часто трапляється в дітей і в дорослих з остеоартрозом колінного суглоба), стопа й гомілкостоп, ліктьовий суглоб (рідко), плечовий і кульшовий суглоб (можлива, але дуже рідкісна локалізація). Також є можливими гігроми фасеточних суглобів хребта. Вони можуть здавлювати нервові корінці та спричиняти симптоми, які схожі на клінічну картину за грижі диска.
Чи потрібно лікувати гігрому, якщо вона не турбує?
Відповідь неоднозначна: залежить від конкретної ситуації. Якщо кіста маленька, не росте й не заважає — багато хто з лікарів обирає тактику динамічного спостереження з УЗД-контролем раз на 6–12 місяців. Це цілком обґрунтована стратегія. Однак «не турбує зараз» не означає «можна забути назавжди». Є кілька вагомих причин не відкладати візит до лікаря:
- гігрома не розсмоктується сама, а отже, є можливість, що вона почне рости;
- чим більша гігрома, тим вищий ризик рецидиву після її видалення;
- зростаюча гігрома рано чи пізно починає здавлювати нерви, судини, сухожилля, за ускладнень з’являється біль і обмеження рухів;
- без інструментальної діагностики не можна впевнитися в доброякісності процесу.
Чи є можливість, що гігрома лопне та що робити в такому випадку?
Так, гігрома іноді лопається, особливо в місцях, схильних до механічного впливу: на зап’ясті, стопі, пальцях. Різкий удар, падіння, сильне стискання, й оболонка кісти розривається. Якщо гігрома лопнула назовні (через шкіру), з невеликої ранки витікає прозора в’язка рідина. Це синовіальна рідина, вона стерильна й сама по собі не є небезпечною. Якщо розрив стався всередині (без пошкодження шкіри), рідина виливається в тканини, з’являється швидкий набряк і біль, а сама «шишка» зникає. Це створює помилкове відчуття, що проблема немає. Однак насправді:
- оболонка кісти під час розриву нікуди не зникає та гігрома поступово відновлюється, нерідко у вигляді декількох менших кіст;
- після розриву є можливим інфікування (зокрема через пошкоджену шкіру), що іноді призводить до абсцесу, який вимагає термінової операції.
Тому в разі розриву гігроми обов’язково зверніться до лікаря, попередньо обробивши рану антисептиком і наклавши стерильну пов’язку (за пошкодження шкіри) або притуливши холод і забезпечивши спокій (якщо шкіра ціла). Не видавлюйте залишки рідини та не масажуйте місце розриву!
Чи є можливість, що гігрома розсмокчеться самостійно?
Так, але розраховувати на це не варто, оскільки розсмоктування гігроми без лікування трапляється рідко й частіше в дітей. У них самовільне зникнення гігроми є можливим приблизно в 40–58 % випадків, особливо за кісти Бейкера. Дитячий організм має високий регенеративний потенціал, синовіальна оболонка еластичніша і має можливість закрити дефект. У дорослих самовільне розсмоктування відбувається набагато рідше — не частіше 10–20 % випадків, переважно за маленьких, нещодавно виниклих кістах і за умови повного виключення навантаження.
Що покаже УЗД і МРТ за гігроми?
Обидва методи дають цінну, але різну інформацію. Розуміння цього допоможе усвідомлено сприйняти результати дослідження. УЗД — це перший і нерідко достатній метод. На екрані лікар бачить структуру кісти (зокрема наявність перегородок і кількість камер), точні розміри, ніжку, кровотік поблизу утворення, а також проводить диференціацію з ліпомами, атеромами, гемангіомами та іншими утвореннями. Однак можливості ультразвуку обмежені за глибокої локалізації синовіальної кісти (плече, кульшовий суглоб, хребет). МРТ — другий крок за нетипової картини, глибокої локалізації кісти або під час підготовки до операції. Лікар отримує пошарові зображення в трьох площинах із високою роздільною здатністю всіх м’яких тканин — суглобів, сухожиль, нервів і судин, точну анатомію і зв’язки кісти з навколишніми структурами (хірург бачить «мапу» операційного поля ще до початку втручання), а також оцінює стан суглоба, проводить диференціальну діагностику з онкологією, виявляє приховану багатокамерність гангліозного утворення.
Коли потрібне видалення гігроми?
Не кожна гігрома вимагає операції. Рішення ухвалюють індивідуально. Однак є чіткі показання, за яких видалення — не опція, а потреба. Серед показань до видалення кісти:
- виражений больовий синдром;
- стиснення нерва або судини — зволікання загрожує незворотним пошкодженням;
- обмеження рухів у суглобі;
- швидке зростання — помітно збільшується за тижні;
- нагноєння;
- косметичний дефект, що істотно знижує якість життя.
