Тунельний синдром

Як запідозрити та підтвердити тунельний синдром

Тунельна невропатія, компресійно-ішемічна невропатія, або тунельний синдром — це здавлення нерва у вузькому каналі тіла. Найчастіше синдром здавлення нерва зачіпає зап’ястя (карпальний варіант — 90 %). Нерв стискається, виникає набряк і тиск, що призводить до болю та оніміння. Є й інші види тунельних синдромів; їх розглянемо нижче. На думку експертів, тунельний синдром різних ділянок трапляється в 3,8 % дорослих людей. У світі щорічно реєструють мільйони випадків. Жінки, особливо у віці 40–60 років, страждають частіше (через особливості анатомії). Своєчасне виявлення допомагає уникнути постійного болю. Щоб можна було зрозуміти, коли потрібно звернутися до лікаря, мало знати, що таке тунельний синдром. Тому в цій статті поговоримо про те, як запідозрити тунельний синдром, чому він виникає і як підтвердити тунельний синдром.

Класифікація тунельних синдромів

Є кілька основних видів тунельних синдромів, кожен пов’язаний зі здавленням конкретного нерва у вузькому каналі:

  • Синдром зап'ясткового каналу — здавлення серединного нерва в зап'ясті; часто спричиняє оніміння, поколювання та біль у пальцях.
  • Ліктьовий тунельний синдром — здавлення ліктьового нерва поблизу ліктя; проявляється слабкістю та онімінням мізинця і безіменного пальця. Іноді його називають синдромом кубітального каналу.
  • Синдром каналу Гійона — здавлення ліктьового нерва в кисті; симптоми схожі на ліктьовий синдром, але локалізуються ближче до кисті.
  • Синдром тарзального каналу — здавлення великогомілкового нерва в щиколотці; спричиняє біль, оніміння або печіння стопи.

Також є інші види тунельних синдромів — синдром пронатора, синдром супракондилярної ділянки, радіальний тунельний синдром.

Кожен вид вимагає індивідуальної діагностики та підходу до лікування.

Причини та чинники, що підвищують ризик тунельного синдрому

Причини виникнення тунельного синдрому різноманітні. Хронічна травма від повторюваного напруження (наприклад, повторюваних рухів) — одна з найпоширеніших, але не єдина. Чинниками ризику розвитку тунельної невропатії є:

  • робота за комп’ютером;
  • травми (особливо переломи);
  • ендокринні порушення, зокрема цукровий діабет (за деякими даними, він підвищує ризик у 20–30 % випадків, оскільки пошкоджує нерви);
  • вагітність — тимчасовий чинник (через підвищення набряклості тіла);
  • тривалі навантаження на суглоби рук;
  • обтяжена спадковість — вузькість каналу;
  • професійна діяльність із навантаженням на руки (з-поміж іншого — вібраційним), як швачка або механік;
  • вік старше 40 років;
  • ожиріння — зайва вага посилює тиск на суглоби;
  • артрит та інші захворювання суглобів.

Водночас варто врахувати, що провокувальні чинники можуть комбінуватися (наприклад, несприятливі умови праці + ожиріння).

Найкращими способами профілактики тунельних синдромів стануть:

  • контроль ергономіки робочого столу;
  • розумність фізичних навантажень на суглоби;
  • контроль цукрового діабету та інших хронічних захворювань (зокрема опорно-рухової системи), оскільки вони спричиняють запалення;
  • збалансоване харчування та контроль вітамінно-мінерального балансу;
  • регулярні перерви в навантаженнях;
  • звернення до фахівця за перших симптомів.

Симптоми тунельного синдрому

Тунельний синдром найчастіше розвивається непомітно. Оніміння в пальцях — перша ознака. Поколювання відчувається, як голки, і поширюється рукою, слабкість наростає. На думку експертів, нічні загострення бувають у 70 % випадків, і це набагато погіршує якість сну.

Ось ключові симптоми тунельного синдрому, які складно не помітити:

  • оніміння у великому, вказівному та середньому пальцях;
  • біль, що віддає в руку або плече (особливо посилюється вночі);
  • поколювання або печіння в долоні;
  • слабкість у кисті під час хапання предметів — важко тримати предмети;
  • посилення симптомів за згинання зап'ястя.

Ці відчуття спричиняються здавленням нерва.

Ознаки всіх тунельних синдромів схожі, але локалізація в них різна — зап'ястя, лікоть тощо. Тупий біль заважає спати. Слабкість призводить до падіння речей. Якщо симптоми стійкі — це сигнал тривоги. Зверніться до фахівця відразу ж, оскільки симптоми тунельного синдрому схожі на інші патології та для призначення лікування його треба диференціювати від інших хвороб, якщо цього не зробити — симптоми прогресують. Рано чи пізно це призведе до ускладнень, включно з хронічним болем, м'язовою атрофією та слабкістю в ураженій кінцівці, обмеженням рухливості пальців, погіршенням хапальної функції, незворотними пошкодженнями нервів і тканин, шкірними та судинними порушеннями. Підсумком є інвалідизація.

Первинне оцінювання стану під час тунельної невропатії

Оцінювання починається з візиту до невролога. Фахівець розпитає про симптоми. Дізнається про роботу та хвороби. Огляд включає тести. Тест Тінеля — постукування по зап'ястку (спричиняє поколювання) і тест Фалена — згинання рук. Процедура триває 15–20 хвилин. Без болю. Ці тести дають можливість лікарям скласти найкращий план обстеження.

Ключові методи діагностики тунельного синдрому

Діагностика тунельного синдрому спрямована на вимірювання функції нерва та його візуалізацію. Найчастіше призначають такі дослідження, як:

  • Електроміографія (ЕМГ) й електронейрографія (ЕНГ). Вони є основними методами діагностики. ЕМГ перевіряє м'язи. ЕНГ — провідність нерва. На думку ВООЗ, їхня точність 85–90 %. Вони виявляють уповільнення сигналів. Тривають приблизно 30–60 хвилин. Дискомфорт від електродів виникає дуже рідко.
  • Ультразвукове дослідження. Візуалізує нерв, показує набряк і звуження. Динамічний метод. Не використовує випромінювання. Його точність понад 80 %. Підходить для всіх вікових груп.
  • МРТ. Призначається в складних випадках. За оцінюванням експертів, вона показує тканини детально — точність 95 %. Водночас дослідження не дає променевого навантаження, виявляє складні аномалії та приховані причини.

Дуже часто методи поєднують, але тільки фахівець зможе визначити актуальність проведення методів діагностики. ЕМГ і ЕНГ — золотий стандарт, УЗД — альтернатива, МРТ уточнює інформацію. Важливо відрізнити тунельний синдром від артриту, шийного остеохондрозу, тендиніту тощо, а для цього потрібно не тільки порівняння основних ознак захворювань.

У діагностичному центрі «RADI» можна пройти діагностику тунельного синдрому на новітніх апаратах: Philips EPIQ 7 Elite (УЗД) і Philips Ingenia Ambition 1.5T (МРТ). Результати, здобуті за їхньою допомогою, відрізняються високою точністю та інформативністю. Щоб записатися на дослідження, зателефонуйте до нашого контакт-центру або залиште заявку на сайті.

Додаткові тести та моніторинг тунельного синдрому

Також за підозри та контролю тунельного синдрому можуть призначити аналізи крові, щоби перевірити супутні захворювання (наприклад, рівень цукру або порушення роботи щитоподібної залози). Також для відстеження прогресу призначають повторні ЕМГ та УЗД.

Моніторинг обов'язково потрібен під час лікування тунельного синдрому. Це запобігає погіршенню, допомагає вчасно скоригувати план терапії (якщо буде потреба). Фахівець підбере та призначить графік.

Тунельний синдром поширений, але цілком керований. Головне — не ігнорувати симптоми, вчасно провести огляд та інструментальні тести. Фахівець і якісне інструментальне обстеження в діагностичному центрі — це ваші партнери на шляху до життя без болю та свободи рухів. Якщо вам уже призначені дослідження, знайдіть діагностичний центр, якому ви зможете довіряти, це може бути й наш. Пам'ятайте, свобода рухів багато в чому залежить від вашого вибору.

Поширені питання

Як довго триватиме тунельний синдром?

Тривалість тунельного синдрому залежить від ступеня здавлення нерва та своєчасності лікування. На ранніх стадіях симптоми (оніміння, поколювання, біль) можуть зникати після відпочинку або корекції навантаження. Без терапії стан прогресує: дискомфорт зберігається місяцями та роками, посилюючись із часом. За хронічного перебігу тунельного синдрому є можливим пошкодження нерва з постійною слабкістю кисті. Тому є важливим звернутися до лікаря в разі перших ознак і почати лікування.

Що буде, якщо не лікувати тунельний синдром?

Якщо не лікувати тунельний синдром, здавлений нерв поступово пошкоджується. Спочатку посилюються оніміння, нічні болі, слабкість у пальцях. Згодом із великою ймовірністю розвивається атрофія м’язів кисті, особливо поблизу основи великого пальця. Це призводить до зниження сили хвата та обмеження рухів. У важких випадках людина втрачає здатність виконувати дрібну моторику. Зміни можуть стати незворотними, і навіть операція не завжди повністю відновлює функцію.

У яких випадках направляють на МРТ у разі підозри на тунельний синдром?

МРТ у разі підозри на тунельний синдром призначають не завжди, а тільки в ситуаціях, коли потрібно уточнити причину здавлення нерва або виключити інші патології. Зазвичай показанням до проведення МРТ є сумніви в діагнозі після клінічного огляду та електронейроміографії, підозри на пухлину, кісту, гематому або аномалію кісток, що здавлюють нерв, неефективність стандартного лікування (особливо з прогресуванням симптомів), підготовка до операції, за якої треба точно визначити рівень і ступінь компресії. МРТ допомагає оцінити м'які тканини, чого не можна повноцінно зробити за рентгену або комп'ютерної томографії.

Чи допомагає масаж під час тунельних синдромів?

Масаж у разі тунельного синдрому може тимчасово полегшити симптоми, як-от біль, оніміння або поколювання. Він покращує кровообіг і розслабляє м'язи, зменшуючи тиск на нерв. Однак масаж не усуває причину здавлення нерва. Ефект зазвичай короткочасний, тому його використовують як допоміжний метод разом із фізіотерапією, ортезами або лікувальною гімнастикою. Важливо погодити масаж із лікарем, щоб не погіршити стан, у деяких випадках його проведення є небажаним.

Що покаже УЗД за тунельного синдрому?

УЗД під час тунельного синдрому дає можливість візуалізувати нерв і навколишні структури. Воно показує потовщення або деформацію нерва, звуження каналу, набряк тканин, запалення сухожиль і зв'язок. Метод допомагає виявити причини здавлення (наприклад, кісти, пухлини або аномалії сухожиль). УЗД не завжди точно визначає функціональні порушення нерва, тому часто доповнюється електро- або нейроміографією для повного оцінювання стану.