Синдром грушоподібного м'яза

Синдром грушоподібного м’яза: причини, симптоми та сучасні методи діагностики

Біль у сідниці, що віддає в ногу, оніміння та поколювання в стегні — ці симптоми знайомі багатьом людям, особливо тим, хто веде малорухливий спосіб життя або, навпаки, інтенсивно займається спортом. Одна з причин таких симптомів — синдром грушоподібного м’яза (глибокий сідничний синдром, міофасціальний синдром грушоподібного м’яза) — стан, за якого відбувається здавлення сідничного нерва в ділянці сідниці.

Синдром виникає приблизно у 50 % пацієнтів із радикулітом поперекового відділу, а за іншими думками експертів, із цією проблемою, хоча б раз у житті, стикається від 10 до 12 % дорослих людей. Цікаво, що синдром грушоподібного м’яза в 6 разів частіше трапляється в жінок, ніж у чоловіків. Це пов’язують з особливостями будови жіночого таза. У цій статті розберемо причини виникнення синдрому грушоподібного м’яза, його основні симптоми та сучасні методи діагностики, доступні в умовах спеціалізованого діагностичного центру.

Що таке грушоподібний м’яз

Грушоподібний м’яз — це невеликий, але дуже важливий м’яз трикутної форми, який лежить глибоко в сідничній ділянці. Він бере початок широкою основою від крижів (нижньої частини хребта) і прикріплюється вузьким кінцем до великого вертела стегнової кістки. Основна функція цього м’яза — забезпечувати поворот стегна назовні, стабілізацію кульшового суглоба та підтримку правильної постави під час ходьби та бігу.

Прямо під грушоподібним м’язом або, у рідкісних випадках, крізь нього проходить сідничний нерв — найбільший нерв в організмі людини. Цей потужний нервовий стовбур забезпечує чутливість і рухи всієї нижньої кінцівки. Коли грушоподібний м’яз із якихось причин запалюється, спазмується або збільшується в розмірах, він починає здавлювати сідничний нерв у вузькому підгрушоподібному отворі.

Як розвивається синдром грушоподібного м’яза

У разі спазму грушоподібного м’яза порушується мікроциркуляція крові в тканинах — м’яз не отримує достатньо кисню. Розвивається ішемія, яка посилює больовий синдром і спричиняє ще більший спазм. За цих умов виникає компресія сідничного нерва грушоподібним м’язом, що провокує порушення передачі нервових імпульсів і типові симптоми — оніміння, поколювання та біль.

Причини розвитку синдрому грушоподібного м’яза

Лікарі поділяють синдром грушоподібного м’яза на два типи залежно від причини виникнення: первинний і вторинний. У 80 % випадків синдром є вторинним і його розвиток пов’язаний із рефлекторним скороченням м’яза внаслідок інших патологічних процесів в організмі.

Первинні причини

Первинний синдром розвивається за безпосереднього ураження самого грушоподібного м’яза:

  • Травми сідничної ділянки. Удари, падіння на сідниці, забої можуть призвести до локального запалення м’язових волокон. Після травми з м’язових волокон виділяється велика кількість біологічно активних речовин, які подразнюють нервові закінчення та призводять до рефлекторного скорочення м’яза. Під час загоєння можуть утворюватися ділянки фіброзу (рубцевої тканини), які роблять м’яз більш щільним і менш еластичним.
  • Особливості анатомії. У деяких людей сідничний нерв проходить не під грушоподібним м’язом, а крізь нього або розділяється на дві частини, охоплюючи м’яз з обох боків. Через таку анатомічну особливість ризик розвитку синдрому набагато зростає.
  • М’язове перенапруження. Надмірні фізичні навантаження, особливо в бігунів, велосипедистів і хокеїстів, можуть призвести до гіпертрофії (збільшення) грушоподібного м’яза. Також перевантаження виникає через тривале перебування в незручній позі (наприклад, під час роботи у вимушеному положенні або неправильної фіксації після переломів).
  • Ятрогенні причини. Невдало виконана внутрішньом’язова ін’єкція в сідницю іноді спричиняє утворення інфільтрату або навіть абсцесу, що призводить до подразнення та спазму грушоподібного м’яза.

Вторинні причини

Вторинний синдром розвивається як реакція на захворювання:

  • Патології хребта. 50 % випадків синдрому має вертеброгенну природу та виникає як наслідок остеохондрозу та міжхребцевих гриж. За дегенеративних змін у ділянці попереку відбувається защемлення нервових корінців, які забезпечують іннервацію грушоподібного м’яза. У відповідь на їхнє подразнення м’яз рефлекторно напружується, що призводить до компресії сідничного нерва.
  • Малорухливий спосіб життя. Тривале сидіння, особливо в незручному положенні або на твердій поверхні, створює постійний тиск на грушоподібний м’яз. У групі ризику офісні працівники, водії далекого прямування, люди, які проводять багато часу за комп’ютером. За сидіння понад 20 хвилин в одному положенні симптоми синдрому грушоподібного м’яза зазвичай посилюються.
  • Психоемоційні чинники. Хронічний стрес і депресивні стани можуть спричинити мимовільне напруження м’язів. Це пов’язано з тим, що стрес активізує симпатичну нервову систему, що призводить до підвищення м’язового тонусу.
  • Інші причини. До розвитку синдрому грушоподібного м’яза можуть призвести запальні захворювання органів малого таза, пухлини, асиметрія таза після переломів, коксартроз (артроз кульшового суглоба). У рідкісних випадках синдром трапляється в пацієнтів після ампутації стегна через рефлекторну активність нервових закінчень.

Ознаки синдрому грушоподібного м’яза

Основним проявом синдрому грушоподібного м’яза є біль, який може бути двох типів: м’язовим і нейропатичним.

М’язовий біль виникає безпосередньо в грушоподібному м’язі через його спазм або розтягнення. Він зазвичай відчувається глибоко в сідниці, має тупий, ниючий або тягучий характер. Пацієнти описують його як постійний або такий, що посилюється за певних рухів.

Нейропатичний біль пов’язаний зі здавленням сідничного нерва. Він характеризується як стріляючий, пекучий, з відчуттям «електричного струму». Біль поширюється від сідниці вниз по задній поверхні стегна, іноді доходить до гомілки та стопи, але рідше, ніж за грижі міжхребцевого диска.

Також до типових симптомів синдрому належить:

  • біль у глибині сідниці, частіше з одного боку, який може віддавати в крижово-клубове зчленування, верхню частину стегна, пах;
  • оніміння, поколювання або печіння по задній поверхні стегна та гомілки;
  • посилення болю за певних дій (наприклад, через сидіння на твердій поверхні понад 20 хвилин, під час підйому по сходах, бігу, присідань, спроб підтягнути стегно до середньої лінії тіла);
  • обмеження рухливості — важко виконувати повороти тіла, нахили, довго ходити, іноді з’являється легка кульгавість або зміна ходи;
  • м’язова слабкість у гомілці та стопі (в запущених випадках);
  • вегетативні порушення (охолодження стопи, зміна кольору шкіри, поява перемежованої кульгавості) — у разі здавлення не тільки нерва, але й нижньої сідничної артерії, порушується кровопостачання ноги.

Симптоми синдрому грушоподібного м’яза дуже схожі на прояви інших захворювань: грижі міжхребцевого диска, радикулопатії сідничного нерва, артрозу тазостегнового суглоба. Саме тому важлива діагностика з використанням сучасних інструментальних методів. Вона допомагає встановити точний діагноз і визначити таке ускладнення компресії, як периферичний неврит гілок сідничного нерва.

Методи діагностики синдрому грушоподібного м’яза

Діагностика синдрому грушоподібного м’яза — складне завдання, що вимагає комплексного підходу. Це пов’язано з тим, що м’яз залягає глибоко в тканинах, а його симптоми неспецифічні й можуть вказувати на безліч інших захворювань. У сучасній медицині використовують поєднання клінічного обстеження та інструментальних методів.

Клінічне обстеження

Перший етап діагностики — консультація невролога. Лікар проводить детальне опитування пацієнта, з’ясовуючи характер болю, час його появи, чинники, які посилюють або послаблюють симптоми. Важливу роль має інформація щодо перенесених травм, професійної діяльності, фізичної активності. Під час огляду невролог проводить спеціальні провокаційні тести, які допомагають запідозрити синдром грушоподібного м’яза.

Інструментальна діагностика

Сучасні методи візуалізації займають важливе місце в діагностиці, даючи можливість не тільки підтвердити синдром грушоподібного м’яза, але і виключити інші небезпечні захворювання. Серед найбільш використовуваних:

  • МРТ попереково-крижового відділу хребта — золотий стандарт для візуалізації м’яких тканин, нервів і м’язових структур. За синдрому грушоподібного м’яза вона показує стан самого грушоподібного м’яза (зокрема наявність набряку, запалення, збільшення розмірів), ступінь компресії сідничного нерва, асиметричне потовщення сідничного нерва на стороні ураження, зменшення товщини жирової клітковини в ділянці великої сідничної вирізки, ознаки м’язової атрофії (на ранніх стадіях м’яз має гіперінтенсивний вигляд, на пізніх — гіпоінтенсивний), наявність гриж міжхребцевих дисків, які можуть давати схожу симптоматику. Головне завдання МРТ — виключити інші причини болю в сідниці й по ходу сідничного нерва: міжхребцеві грижі, пухлини, запальні процеси в крижово-клубовому зчленуванні. Також призначають МРТ м’яких тканин сідниці (детально візуалізує м’яз і навколишні структури) і крижово-клубових зчленувань.
  • УЗД із доплерографією — важливий додатковий метод діагностики, хоча й не основний через глибоке залягання грушоподібного м’яза. Його використовують через можливість візуалізації в режимі реального часу під час провокуючих рухів, оцінювання кровотоку в судинах (доплерографія показує звуження артерій і вен за компресії), вимірювання розмірів сідничного нерва тощо. Також під контролем УЗД іноді виконують лікувально-діагностичну блокаду.
  • Комп’ютерна томографія кісток таза не така інформативна для візуалізації м’яких тканин і нервів, але незамінна для оцінювання кісткових структур. Її призначають для виключення перелому або тріщини кісток таза, оцінювання асиметрії таза, виявлення кісткових розростань, які можуть здавлювати нерв, виключення артрозу кульшового суглоба та ін. КТ кісток таза допомагає виключити кісткові причини болю та анатомічні особливості, які можуть сприяти розвиткові синдрому або спричинити схожу симптоматику.
  • Рентгенографія кульшового суглоба й поперекового відділу хребта — доступний і швидкий метод первинної діагностики. Вона виявляє перекіс таза, травматичні ушкодження кісток, дегенеративні зміни в хребті, артроз кульшового суглоба, аномалії розвитку кісткових структур. Рентген не візуалізує сам грушоподібний м’яз або сідничний нерв, але допомагає виключити кісткові причини больового синдрому.
  • Електронейроміографія (ЕНМГ) — дослідження, що оцінює функціональний стан сідничного нерва та м’язів, які він іннервує. Дослідження дає можливість визначити ступінь ураження нерва, швидкість проведення нервових імпульсів, виявити ознаки денервації (порушення іннервації) м’язів.

Найчастіше в діагностиці синдрому грушоподібного м’яза використовується комплексний підхід — комбінація декількох методів. Це є критичним для вибору тактики лікування синдрому грушоподібного м’яза.

Важливість раннього виявлення синдрому грушоподібного м’яза

Раннє виявлення знижує ризик наслідків нелікованого синдрому:

  • хронічний біль, що значно знижує якість життя;
  • атрофія (зменшення та ослаблення) м’язів гомілки та стопи;
  • слабкість стопи, що ускладнює ходьбу;
  • порушення чутливості в нижній кінцівці;
  • хронічне порушення кровообігу в нозі;
  • у важких випадках — інвалідизація.

Профілактика синдрому грушоподібного м’яза

Запобігти розвиткові синдрому простіше, ніж його лікувати. Щоб знизити ризики, потрібно уникати тривалого сидіння, стежити за поставою, давати своєму тілу регулярні фізичні навантаження (помірні вправи на розтяжку, плавання, йога допомагають підтримувати еластичність м’язів), правильно організувати робоче місце (головне — використовуйте ергономічне крісло й налаштуйте висоту монітора та столу), своєчасно лікувати захворювання хребта (особливо грижі міжхребцевих дисків і остеохондроз).

Сучасні методи діагностики — МРТ, УЗД із доплерографією, КТ — дають можливість швидко та точно встановити діагноз, визначити ступінь ураження та вибрати найкращу тактику лікування. У нашому діагностичному центрі працюють досвідчені фахівці та встановлено сучасне обладнання експертного класу, що забезпечує високу точність діагностики та комфорт для пацієнтів. Синдром грушоподібного м’яза — це поширене захворювання, а не вирок для якості життя, якщо його почати лікувати вчасно. Записуйтеся на обстеження — подбайте про здоров’я сьогодні!

Поширені питання

Скільки грушоподібних м’язів у людини та де вони проходять?

У людини два грушоподібних м’язи — по одному з кожного боку таза. Вони лежать глибоко в сідничній ділянці, під великим сідничним м’язом. Кожен м’яз бере початок від крижів (нижньої частини хребта) і прикріплений до верхньої частини стегнової кістки. Під цими м’язами або крізь них проходять сідничні нерви — найбільші нерви в організмі.

Як довго може тривати синдром грушоподібного м’яза?

Тривалість синдрому індивідуальна та залежить від причини та своєчасності лікування. За гострої форми симптоми можуть пройти за 2–4 тижні за правильної терапії. Хронічна форма може тривати місяцями й навіть роками, особливо без лікування. Рання діагностика та комплексне лікування (медикаменти, фізіотерапія, ЛФК) значно скорочують період відновлення та запобігають переходу в хронічну форму.

Що не можна робити за синдрому грушоподібного м’яза?

У разі синдрому грушоподібного м’яза категорично не можна: довго сидіти (особливо на твердій поверхні), бігати та стрибати, робити глибокі присідання, різко повертати корпус, піднімати важкі предмети, виконувати вправи з інтенсивним навантаженням на сідниці. Також треба уникати переохолодження попереку, самолікування прогріванням без консультації лікаря та ігнорування симптомів. Потрібен спокій і правильне лікування під контролем фахівця.

Чи небезпечний синдром грушоподібного м’яза?

Сам по собі синдром не загрожує життю, але без лікування іноді призводить до серйозних ускладнень: хронічного болю, атрофії м’язів гомілки та стопи, порушення чутливості, слабкості стопи (парезу), кульгавості. У запущених випадках є можливим незворотне ушкодження сідничного нерва та інвалідизація. Своєчасна діагностика та правильне лікування найчастіше повністю усувають проблему. Тому важливо не ігнорувати симптоми та звернутися до невролога за перших ознак.