Постконтузійний синдром: які обстеження призначає лікар і навіщо
Ви вдарилися головою, впали, потрапили в ДТП або пережили вибухову хвилю. Кілька днів вам було погано, потім стало ніби краще. Проте минув тиждень, два, місяць, а головний біль нікуди не зник, концентрація уваги гіршає, ви стали дратівливими, гірше спите та швидко втомлюєтеся. Можливо, йдеться про постконтузійний (посткоммоційний) синдром. У цій статті поговоримо про те, що таке постконтузійний синдром, чим він небезпечний і як його виявити.
В умовах воєнного часу контузії внаслідок вибухових хвиль, ударних навантажень і стресових впливів почастішали в рази. Тому посткоммоційний синдром актуальний не тільки для військових, але і для мирного населення — людей, які пережили обстріли, вибухи, аварії тощо.
Що таке постконтузійний синдром
Це не «само пройде» й не «треба просто відпочити». Постконтузійний синдром — це комплекс стійких неврологічних і психологічних порушень, які виникають після черепно-мозкової травми (найчастіше струсу мозку) і зберігаються впродовж кількох тижнів або місяців.
На думку експертів, постконтузійний синдром розвивається приблизно у 50 % людей упродовж першого місяця після струсу мозку. Водночас у 15–20 % пацієнтів симптоми зберігаються довше, ніж очікуваний термін відновлення — місяцями й навіть роками. Особливість цього стану полягає в тому, що він частіше трапляється саме за легкої черепно-мозкової травми (струсу мозку), а не за важкої. Тому іноді його називають синдромом постструсу мозку.
Є можливість, що така особливість спостерігається тому, що за важких травм обстеження проводять негайно й ретельно, а за «легкого удару» люди нерідко ігнорують потребу в обстеженні та не звертаються до лікаря.
Також до чинників і причин постконтузійного синдрому належать:
- Структурно-функціональні зміни мозку. За легкої травми голови відбуваються мікроскопічні пошкодження нейронів, порушення метаболізму в головному мозку та дисфункція неспецифічних систем.
- Тяжкість первинної травми. Ризик вищий за наявності втрати свідомості, тривалої посттравматичної амнезії, а також за субарахноїдального крововиливу.
- Психологічні чинники — високий рівень тривожності, попередні депресивні стани та стрес, пов’язаний із травмою, можуть посилювати симптоматику.
- Інше — похилий вік, наявність попередніх ЧМТ, високий рівень стресу в житті та неврологічні захворювання в анамнезі.
Профілактика стійких постконтузійних симптомів спрямована на запобігання переходу легкої черепно-мозкової травми в хронічну форму. Головна мета — правильна допомога в перші дні та тижні після травми.
Як зрозуміти, що у вас може бути постконтузійний синдром
Щоб лікар запідозрив цей діагноз, потрібна наявність щонайменше трьох симптомів, які зберігаються через 1–3 місяці після травми голови:
- постійні або часті головні болі;
- запаморочення та порушення рівноваги;
- втома та відчуття розбитості, навіть після сну;
- труднощі з пам’яттю та концентрацією уваги;
- порушення сну — безсоння або надмірна сонливість;
- дратівливість, перепади настрою, тривожність, апатія;
- чутливість до світла та шуму;
- порушення зору — затуманення, двоїння тощо;
- дезорієнтація в просторі та/або невпевненість під час ходьби.
Якщо ви впізнаєте в цьому списку симптоми постконтузійного синдрому, що відповідають вашому стану після перенесеної травми голови — це підстава звернутися до невролога та пройти глибшу діагностику, ніж огляд і збір анамнезу.
Чому діагностика за постконтузійного синдрому є обов’язковою, а не «за бажанням»
Головна складність постконтузійного синдрому — його симптоми неспецифічні. Втома, дратівливість, головний біль — усе це може бути як стійкими симптомами після струсу мозку, так і ознакою десятків інших станів: від анемії та депресії до артеріальної гіпертензії та патології шийного відділу хребта. Без інструментальної діагностики немає можливості:
- підтвердити, що саме травма стала причиною скарг;
- виключити серйозніші ушкодження (зокрема гематоми), які також можуть бути наслідками контузії;
- оцінити стан судин мозку та кровопостачання;
- відстежити динаміку — чи поліпшується стан мозку.
Саме тому невролог у разі підозри на постконтузійний синдром завжди призначає комплекс методів, про які потрібно говорити окремо.
Методи діагностики постконтузійного синдрому
До переліку можливих обстежень за постконтузійного синдрому входять МРТ, КТ та УЗД (бажано на сучасних апаратах, які забезпечують високу якість візуалізації навіть незначних змін у структурі).
Магнітно-резонансна томографія
МРТ головного мозку — це перше й найважливіше дослідження під час постконтузійного синдрому. Вона дає можливість побачити структуру головного мозку в найдрібніших деталях без рентгенівського випромінювання. За постконтузійного синдрому це дослідження призначають для того, щоби:
- виявити вогнища контузії — уражені ділянки мозкової тканини;
- виключити внутрішньочерепні гематоми — скупчення крові, які тиснуть на мозок і потребують термінового лікування;
- виявити дифузні аксональні ушкодження — мікроскопічні розриви нервових волокон, які не видно на КТ, але добре бачать сучасні МРТ-апарати;
- оцінити стан білої та сірої речовини мозку;
- виключити інші причини симптомів — пухлини, запальні процеси, судинні мальформації тощо.
Згідно зі статистикою, макроскопічні зміни в головному мозку під час МРТ виявляють у 8–10 % пацієнтів із постконтузійним синдромом. Саме вони підтверджують органічну природу скарг. Особливо це важливо в тих випадках, коли оточення схильне вважати людину симулянтом або іпохондриком.
У низці випадків — особливо в разі виникнення підозри на пухлинний процес або запалення — МРТ виконують із введенням контрастної речовини. Контраст допомагає побачити порушення гематоенцефалічного бар’єра та ділянки патологічного накопичення, які не видно без нього.
Також можуть призначити МРТ судин головного мозку, яке дає можливість візуалізувати артерії та вени головного мозку без ін’єкцій та катетерів.
За постконтузійного синдрому судинне дослідження призначають, коли:
- є скарги на інтенсивні головні болі розпираючого або пульсуючого характеру;
- лікар підозрює порушення кровопостачання якихось ділянок мозку;
- потрібно виключити травматичні аневризми — патологічні розширення судин, які можуть виникати після ударів;
- є епізоди раптового запаморочення або переднепритомні стани.
МР-ангіографія показує прохідність судин, наявність звужень (стенозів), тромбів, аневризм, судинних мальформацій.
Комп’ютерна томографія
КТ головного мозку — це рентгенівське дослідження, яке створює серію «зрізів» мозку з високою швидкістю. КТ за постконтузійного синдрому відрізняє від МРТ те, що вона точніше виявляє гострі крововиливи та доступна в екстрених випадках: для МРТ потрібно 20–40 хвилин, а для КТ — не більш ніж 10.
Також іноді, особливо за наявності протипоказань до МРТ, призначають КТ-ангіографію головного мозку, яка створює детальне зображення кровоносних судин: виявляє аневризми, тромби, стенози та інші судинні аномалії, що загрожують життю.
Що вибрати — КТ чи МРТ — для виявлення наслідків контузії
КТ є кращим варіантом у перші години та дні після травми — для швидкого виключення внутрішньочерепної кровотечі та перелому кісток черепа.
МРТ є кращим вибором у підгострій та хронічній фазі. Тобто саме тоді, коли йдеться про постконтузійний синдром (через кілька тижнів і місяців після травми).
Магнітно-резонансна томографія краще бачить:
- дрібні вогнища ушкодження;
- дифузні аксональні ушкодження;
- зміни в структурі мозкової речовини.
Нерідко невролог призначає обидва методи — КТ у гострому періоді та МРТ для оцінювання пізніших наслідків контузії.
У діагностичному центрі «RADI» КТ та МРТ проводять на сучасних апаратах Philips, які дають максимально точну інформацію — Incisive CT Plus на 128 зрізів та Ingenia Ambition S із потужністю магнітного поля 1,5 Т.
Ультразвукова діагностика
УЗД судин шиї та голови — ультразвукова доплерографія брахіоцефальних артерій (судин шиї та голови), яка в режимі реального часу оцінює кровотік у великих судинах, що живлять мозок.
У разі підозри на постконтузійний синдром перевіряють:
- швидкість і характер кровотоку в сонних і хребтових артеріях;
- наявність атеросклеротичних бляшок і тромбів, які звужують просвіт судини;
- аномалії ходу судин — наприклад, патологічна звивистість, яка після травми інколи стає причиною порушення кровопостачання мозку;
- спазм або розширення судин після травматичного впливу;
- стан хребетних артерій — вони проходять через шийний відділ хребта та можуть перетискатися за його нестабільності після травми.
Симптоми, за яких УЗДГ є особливо інформативною — запаморочення, болі в потилиці, шум у вухах, переднепритомні стани, погіршення пам’яті та концентрації.
Детальніша версія УЗДГ — ультразвукове дуплексне сканування (УЗДС). Воно поєднує стандартне УЗД (видно анатомію судини) з доплерографією (видно кровотік). Це дослідження дає повнішу картину стану судинної стінки.
Додаткові дослідження, які інколи призначає невролог
За деяких скарг, лікар скеровує пацієнта й на інші обстеження — електроенцефалографію та МРТ шийного відділу хребта.
ЕЕГ реєструє електричну активність мозку. Її найчастіше призначають, якщо є скарги на епізоди зомління, судоми, несподівані провали в пам’яті. Це потрібно для того, щоб виключити посттравматичну епілепсію.
За постконтузійного синдрому нерідко ушкоджується і шия — особливо якщо була хлистова травма (різкий удар ззаду під час ДТП або вибуху). МР-сканування шийного відділу хребта дає можливість побачити:
- грижі та протрузії дисків;
- нестабільність хребців;
- ушкодження зв’язок.
Біль у шиї, головні болі в потилиці та порушення кровопостачання мозку через хребетні артерії нерідко пов’язані саме із шийним відділом хребта.
Також у деяких випадках невролог призначає огляд офтальмолога, щоб оцінити стан очного дна, особливо зорового нерва та судин сітківки. Це важливо за наявності скарг на зір та підозри на підвищений внутрішньочерепний тиск.
У якій послідовності зазвичай проводять обстеження за підозри на постконтузійний синдром
Обстеження під час постконтузійного синдрому — це завжди план дій, який розробляє невролог, а не якісь аналізи, що проводять пацієнти за власною ініціативою. Типова послідовність має такий вигляд, як-от: консультація невролога → МРТ головного мозку → УЗДГ або УЗДС судин шиї та голови → МР-ангіографія (якщо потрібне детальне оцінювання судин) → МРТ шийного відділу хребта (за болю в шиї та потилиці) → ЕЕГ та огляд офтальмолога (якщо є показання) → повторна консультація невролога з оцінюванням результатів обстеження та призначенням лікування постконтузійного синдрому або інших виявлених патологій.
Чому важливо не відкладати діагностику за появи стійких симптомів після струсу мозку
Постконтузійний синдром — це не вирок. За умови своєчасної діагностики та правильного лікування пацієнти часто поступово відновлюють якість життя. Проте чим довше відкладати обстеження, тим складнішою буде ситуація: симптоми закріплюються, порушення кровотоку набувають хронічного характеру, а психоемоційні наслідки наростають.
Якщо ви або ваші близькі перенесли травму голови та помічаєте описані симптоми — не чекайте, що «само пройде». Запишіться на обстеження — інструментальні методи діагностики дають лікарю ту інформацію, без якої правильне лікування постконтузійного синдрому та більш небезпечних станів, які можуть мати схожі симптоми, є неможливим.
Стаття має інформаційний характер. Діагноз і план обстеження встановлює тільки невролог на підставі огляду та анамнезу.
Ціни на послуги
Поширені питання
Коли треба звернутися до лікаря за наявності постконтузійних симптомів?
Зверніться до лікаря якомога раніше, особливо якщо симптоми з’явилися або посилилися після травми голови. Рекомендуємо зробити це в разі:
- сильних або наростаючих головних болів, повторного блювання/нудоти;
- судом, зомління, сплутаності свідомості;
- стійких симптомів (головний біль, запаморочення, втома, проблеми з концентрацією, роздратованість, порушення сну), які не проходять через 1–2 тижні або посилюються;
- будь-яких нових або таких, що погіршуються, неврологічних ознак.
Раннє звернення допомагає виключити серйозні ускладнення (гематома, перелом тощо) та запобігти хронізації. Навіть за легких, але стійких симптомів краще проконсультуватися впродовж 1–2 тижнів.
Чи можна займатися спортом за наявності посткоммоційного синдрому?
Зазвичай не можна інтенсивно займатися спортом, особливо контактними видами, доки наявні симптоми. Це ризик повторної травми та погіршення стану. Повне повернення до спорту є можливим тільки після повного зникнення симптомів та дозволу лікаря.
- У гострому періоді — суворий спокій.
- За посткомоційного синдрому є можливими легкі аеробні навантаження (ходьба) під контролем, якщо вони не провокують посилення симптомів. Поступове збільшення навантаження рекомендують під наглядом лікаря.
- Тренування з ризиком ударів по голові протипоказані до повного відновлення.
Деякі дослідження показують, що контрольована рання фізична активність має можливість пришвидшувати одужання, але тільки в індивідуальному режимі.
Як довго зазвичай триває постконтузійний синдром?
- Найчастіше симптоми зникають через 3–6 місяців.
- У 15–30 % пацієнтів — зберігаються понад 6 місяців.
- У 8–15 % — до року й довше (тоді говорять про хронічну форму).
Тривалість індивідуальна та залежить від віку, тяжкості вихідної травми, попередніх струсів, супутніх чинників (стрес, психічне здоров’я). Найчастіше прогноз сприятливий за умови дотримання правильного режиму та лікування.
Для чого призначають КТ або МРТ за наявності стійких постконтузійних симптомів?
Візуалізація потрібна для виключення структурних ушкоджень та інших причин симптомів, а не для діагностики самого синдрому (він часто дає нормальні результати на стандартних знімках).
- КТ — швидко виявляє крововиливи, переломи, набряк, гематоми (особливо під час гострого періоду).
- МРТ (включно зі спеціальними режимами) — краще показує м’які тканини, мікропошкодження білої речовини, дифузні аксональні ушкодження, які можуть пояснювати стійкі симптоми.
Призначають за прогресуючих симптомів, вогнищевої неврологічної симптоматики, а також коли немає поліпшення або є підозра на ускладнення.
Чи можна працювати за комп’ютером, дивитися фільми та читати під час лікування постконтузійного синдрому?
У гострому періоді та за наявності виражених симптомів рекомендують обмежити (або тимчасово мінімізувати) час перебування перед екраном, читання та розумові навантаження. Вони часто провокують посилення головного болю, втоми та когнітивних проблем.
- Перші 1–2 дні — відносний спокій з обмеженням екранів.
- Далі — поступове повернення до активності за принципом «якщо симптоми посилюються — навантаження потрібно знижувати».
- За стійкого синдрому — індивідуальний план: короткі сесії з перервами, темний режим, фільтри світла тощо.
Повна відмова від будь-якої активності не рекомендується — важливо підтримувати легку рутину. Дотримуйтесь рекомендацій лікаря.
