Які інструментальні дослідження проводять за хвороби Аддісона та навіщо вони потрібні
Хвороба Аддісона, або первинна хронічна надниркова недостатність — це стан, за якого кора надниркових залоз поступово втрачає можливість виробляти кортизол і альдостерон. Також її називають бронзовою хворобою, аддісоновою хворобою, первинною гіпофункцією кори надниркових залоз.
Не варто плутати хворобу Аддісона (хронічну недостатність) з аддісонівським кризом — гострою наднирковою недостатністю, яка є небезпечною для життя, розвивається за різкого дефіциту гормонів надниркових залоз (частіше кортизолу) і потребує невідкладної медичної допомоги.
Аддісонову хворобу вважають рідкісним захворюванням. На думку різних експертів, у розвинених країнах вона трапляється у 100–140 осіб на 1 млн, щороку реєструють приблизно 4 нових випадків на 100 000 осіб. Найчастіше (до 90 % випадків) причиною стає аутоімунне руйнування надниркових залоз, коли імунна система помилково атакує власну залозисту тканину. Серед інших причин хвороби Аддісона — туберкульозне ураження надниркових залоз, крововиливи, метастази пухлин та рідкісні генетичні порушення.
Підступність хвороби Аддісона полягає в тому, що її перші ознаки — хронічна втома, слабкість, зниження апетиту, втрата ваги, потемніння шкіри — дуже неспецифічні, і місяцями, а іноді й роками, їх списують на перевтому, стрес або інші захворювання. Саме тому діагноз рідко встановлюють на підставі тільки скарг та огляду: потрібні лабораторні та інструментальні методи, які покажуть, що відбувається з наднирковими залозами та чи є проблеми з боку інших органів, що впливають на їхню роботу.
Тому поговоримо не тільки про те, що таке хвороба Аддісона, а й про те, які та навіщо потрібні інструментальні дослідження в разі хвороби Аддісона.
Навіщо потрібна інструментальна діагностика за хронічної недостатності кори надниркових залоз
Аналізи крові — визначення рівня кортизолу, АКТГ, альдостерону, натрію та калію — дають можливість підтвердити сам факт надниркової недостатності. Проте вони не дають відповіді на ключове питання: що саме стало причиною ураження надниркових залоз і наскільки глибоко зайшов процес. Тут на допомогу приходять методи візуалізації — УЗД, КТ та МРТ. Вони розв’язують одразу кілька завдань:
- показують розмір, структуру та будову самих надниркових залоз;
- допомагають відрізнити аутоімунне ураження від інфекційного, пухлинного та судинного;
- виявляють можливу причину з боку гіпофіза, якщо страждає не сама надниркова залоза, а механізм її стимуляції;
- дають можливість оцінити стан інших органів і систем, що страждають за хронічного дефіциту гормонів — серце, кістки, легені.
УЗД надниркових залоз: перший і безпечний крок
Ультразвукове дослідження надниркових залоз — це перший метод візуалізації, який має низку переваг: не потребує підготовки, не спричиняє радіаційного навантаження, можна проводити стільки разів, скільки потрібно для контролю динаміки.
За допомогою УЗД можна орієнтовно оцінити розміри надниркових залоз, помітити виражене збільшення (характерне, наприклад, для крововиливу або метастатичного ураження) або, навпаки, зменшення залози.
Однак у цього методу є істотне обмеження: надниркові залози локалізовані глибоко в заочеревинному просторі, частково прикриті ребрами, печінкою, шлунком і кишковими петлями, тому за невеликих змін структури — а саме такі найчастіше трапляються за аутоімунного ураження — УЗД інколи є недостатньо інформативним. У таких випадках дослідження використовують як скринінговий етап перед застосуванням точніших методів.
КТ надниркових залоз: головний метод підтвердження діагнозу
Комп’ютерна томографія — золотий стандарт візуалізації надниркових залоз у разі підозри на хворобу Аддісона. Висока просторова роздільна здатність дає можливість побачити деталі, недоступні для ультразвуку, і, що особливо важливо, картина на КТ часто вказує на конкретну причину захворювання:
- за аутоімунного ураження надниркові залози зазвичай зменшені в розмірах, мають рівні контури та однорідну структуру;
- за туберкульозного ураження на ранніх стадіях надниркові залози, навпаки, збільшені внаслідок казеозного некрозу та запальної інфільтрації, а на пізніх стадіях у тканинах залози нерідко виявляються кальцинати;
- за крововиливу в надниркові залози (наприклад, на тлі тяжкої інфекції, травми або терапії антикоагулянтами) видно одно- або двостороннє збільшення залоз із характерними змінами щільності тканини;
- за метастазів (найчастіше з легенів або молочної залози) виявляють об’ємні утворення неправильної форми, часто з обох боків.
Отже, КТ не просто підтверджує сам факт ураження надниркових залоз, а й допомагає зрозуміти його природу. Це безпосередньо впливає на тактику лікування.
МРТ: коли є можливість, що причина в гіпофізі
Важливо розуміти, що якщо у вас з’явилися такі симптоми аддісонової хвороби, як-от слабкість, зниження тиску, стомлюваність, — це не означає, що у вас дійсно такий діагноз. Таку клінічну картину можуть спричиняти багато захворювань. Наприклад, схожа симптоматика виникає не тільки за хвороби Аддісона (первинної недостатності), а й за вторинної надниркової недостатності, коли самі наднирники здорові, але не отримують достатньої стимуляції через порушення роботи гіпофіза. Розпізнати ці стани допомагає рівень АКТГ у крові: за хвороби Аддісона він підвищений, а за вторинної недостатності — знижений або на нижній межі норми.
Якщо результати лабораторних досліджень вказують на можливу проблему з боку гіпофіза, лікар скеровує пацієнта на МРТ гіпоталамо-гіпофізарної ділянки. Вона добре візуалізує м’які тканини та дає змогу виявити пухлини гіпофіза, наслідки травм, опромінення або інші структурні зміни, які могли призвести до зниження вироблення АКТГ.
МРТ також застосовують як додатковий метод дослідження самих надниркових залоз, зокрема для уточнення характеру утворень, виявлених під час КТ.
Додаткові обстеження
Хронічний дефіцит кортизолу та альдостерону впливає на роботу всього організму, тому до плану обстеження часто включають:
- електрокардіографію — для оцінювання змін серцевого ритму, пов’язаних із порушенням балансу калію та натрію;
- денситометрію (дослідження щільності кісткової тканини) — тривалий дефіцит гормонів надниркових залоз підвищує ризик зниження кісткової маси;
- рентгенографію або КТ органів грудної клітки — для виключення активного або перенесеного туберкульозу як можливої причини патології.
Як встановлюють остаточний діагноз
Діагностику хвороби Аддісона ніколи не обмежують тільки одним дослідженням. Лікар-ендокринолог аналізує стан пацієнта в комплексі:
- клінічну картину;
- результати гормональних аналізів крові;
- дані візуалізації.
Саме поєднання цих методів у діагностиці аддісонової хвороби дає можливість не просто констатувати надниркову недостатність, а й визначити її причину, стадію та спрогнозувати подальший перебіг захворювання. Це надзвичайно важливо для підбору правильної замісної гормональної терапії.
Профілактика аддісонової хвороби
Профілактика хвороби Аддісона включає два основні напрямки: запобігання розвитку самого аутоімунного процесу та профілактику небезпечних для життя аддісонічних кризів. Оскільки первинні механізми аутоімунного руйнування надниркових залоз вивчені не до кінця, основна увага приділяється ранньому виявленню та контролю.
Точність діагностики в разі підозри на хворобу Аддісона безпосередньо залежить від якості обладнання та досвіду фахівців, які проводять і розшифровують дослідження. Для виявлення незначних змін розмірів і структури надниркових залоз потрібна сучасна апаратура експертного класу, яку ви знайдете в медичному центрі «RADI».
Якщо ви або ваші близькі зіткнулися з незрозумілою хронічною втомою, втратою ваги, зниженням артеріального тиску або потемнінням шкіри — не варто відкладати візит до лікаря та комплексне обстеження.
Ціни на послуги
Поширені питання
Скільки живуть із хворобою Аддісона?
Хвороба Аддісона — це не вирок.
За умови правильного довічного лікування хвороби Аддісона (замісна гормональна терапія) та регулярного спостереження в ендокринолога тривалість життя майже не відрізняється від такої як у здорових людей. Якість життя залишається високою, пацієнти можуть вести активний спосіб життя.
Деякі дослідження показують невелике підвищення загальної смертності (переважно через ризик аддісонічного кризу або супутніх захворювань), особливо якщо діагноз встановлено в молодому віці. Без лікування або у разі поганої реакції на терапію прогноз набагато гірший.
Навіщо робити КТ або МРТ за підтвердженій результатами аналізів хворобі Аддісона?
Аналізи (низький рівень кортизолу, високий рівень АКТГ, стимуляційний тест) підтверджують недостатність надниркових залоз, але не виявляють її причину. Інструментальні дослідження за хвороби Аддісона — КТ або МРТ надниркових залоз / гіпофіза — проводять для з’ясування етіології:
- виявлення аутоімунного ураження, туберкульозу, грибкових інфекцій, крововиливів, пухлин, метастазів або атрофії;
- диференціальна діагностика первинної (надниркової) та вторинної (гіпоталамо-гіпофізарної) недостатності;
- планування подальшого лікування та спостереження.
Це стандартний етап обстеження для уточнення діагнозу.
Чи потрібно робити УЗД у разі підозри на хворобу Аддісона та що воно покаже в цьому випадку?
УЗД надниркових залоз часто призначають як первинний скринінговий метод, особливо якщо КТ/МРТ недоступні. Однак воно менш інформативне, ніж КТ або МРТ, через анатомічне розташування надниркових залоз (глибоко, за очеревиною, часто закриті кишковим газом).
Ультразвук допоможе виявити:
- збільшення або зменшення (атрофію) надниркових залоз;
- об’ємні утворення, кальцинати, ознаки крововиливу або інфекційного ураження;
- непрямі ознаки (вільна рідина тощо).
Часто УЗД не дає можливості надійно виключити або підтвердити патологію, тому в разі підозри переходять до КТ/МРТ.
Чим небезпечна хвороба Аддісона та що буде, якщо її не лікувати?
Головна небезпека — аддісонічний (наднирковий) криз — гостра, загрозлива для життя недостатність кори надниркових залоз. ЇЇ спричиняє стрес, інфекційні процеси, травми, оперативне втручання, зневоднення.
Без лікування:
- прогресуюча слабкість, втрата ваги, гіпотонія, гіпоглікемія, порушення електролітного балансу (гіпонатріємія, гіперкаліємія);
- криз: різке падіння тиску, шок, сильні болі в животі, блювота, діарея, сплутаність свідомості, кома;
- летальний результат без екстреної терапії.
Навіть хронічний перебіг без терапії призводить до тяжкого виснаження та смерті впродовж кількох років.
