Синдром грудного виходу: розбираємося в причинах
Синдром грудного виходу — це збірна назва групи станів, за яких нерви або кровоносні судини, що проходять від шиї до руки, стискаються у вузькому проміжку між ключицею, першим ребром і драбинчастими м’язами. Також його називають синдромом торакального виходу, Thoracic Outlet Syndrome, TOS, СГВ, синдромом верхньої апертури грудної клітки, компресійним синдромом верхньої апертури грудної клітки. Діагноз вважається рідкісним, але через нечітку симптоматику його нерідко плутають з остеохондрозом, тунельним синдромом зап’ястя або банальною втомою м’язів. Розберемося, що саме призводить до здавлення судинно-нервового пучка та хто входить до групи ризику.
Трохи анатомії: де саме відбувається здавлення
Судинно-нервовий пучок — плечове сплетіння, підключична артерія та підключична вена — на шляху від шиї до руки проходить через три вузькі анатомічні «ворота». Спочатку це міждрабинчастий трикутник, утворений переднім і середнім драбинчастими м’язами та першим ребром. Потім — реберно-ключичний простір між ключицею та першим ребром. І, нарешті, підгрудний простір під малим грудним м’язом. Будь-яке звуження хоча б одного з цих проміжків — через особливості будови скелета, м’язовий дисбаланс або травму — з великою ймовірністю призводить до компресії.
Форми синдрому грудного виходу
Залежно від того, яка структура уражена найбільше, розрізняють три типи СГВ.
- Нейрогенна форма — здавлення плечового сплетіння. Найпоширеніша. На неї припадає велика частина випадків.
- Венозна форма — компресія підключичної вени, що проявляється набряком і синюшністю руки. Трапляється набагато рідше, ніж нейрогенна.
- Артеріальна форма — здавлення підключичної артерії. Найрідкісніший варіант, але й найнебезпечніший: він інколи призводить до тромбозу й потребує термінового втручання.
На думку експертів, на нейрогенну форму припадає приблизно 80 % випадків, на венозну — орієнтовно 15–20 %, а артеріальна трапляється в поодиноких випадках.
Наскільки поширений синдром грудного виходу
Точної інформації про поширеність синдрому грудного виходу небагато — через неспецифічність симптомів та відсутність єдиного діагностичного критерію оцінювання думки сильно розходяться: від поодиноких випадків на 100 000 осіб на рік у дослідженнях спеціалізованих клінік до набагато вищих показників в окремих групах ризику (наприклад, у спортсменів із частими рухами рук над головою). Відомо, що СГВ у 3–4 рази частіше діагностують у жінок, а типовий вік появи симптомів — від 20 до 50 років.
Чому виникає синдром грудного виходу
Причини синдрому грудного виходу поділяють на вроджені та набуті.
Вроджені причини
Частина випадків пов’язана з особливостями будови скелета, які є у людини від народження.
- Шийне ребро — додаткове ребро, що відходить від сьомого шийного хребця. Воно трапляється приблизно у 0,5–3 % людей у популяції, але серед пацієнтів із синдромом грудного виходу його виявляють набагато частіше — за різними джерелами, від 20 до 30 %, тобто СГВ розвивається приблизно у кожної десятої людини з шийним ребром.
- Подовжений поперечний відросток сьомого шийного хребця та фіброзні тяжі (аномальні сполучнотканинні зв’язки), які додатково звужують міждрабинчастий проміжок.
- Вроджені особливості прикріплення драбинчастих м'язів і першого ребра.
Набуті причини
Набагато частіше синдром грудного виходу розвивається не через вроджені аномалії, а через чинники, що впливають на організм упродовж життя.
- Травми — автомобільні аварії з хлистовою травмою шиї, переломи ключиці або першого ребра. Під час загоєння навколо перелому інколи утворюється надмірна кісткова мозоль, що додатково звужує простір для судин і нервів.
- Повторювані навантаження на плечовий пояс — професії та види спорту, пов’язані з частими рухами рук над головою: плавання, бейсбол, волейбол, робота маляром або перукарем, гра на музичних інструментах тощо. Постійне напруження драбинчастих м’язів призводить до їхнього потовщення та хронічного звуження міждрабинчастого трикутника.
- Порушення постави — сутулість та опущені плечі зменшують реберно-ключичний простір. Малорухливий спосіб життя та тривала робота за комп’ютером — один із найпоширеніших чинників ризику у повсякденному житті.
- Надмірна маса тіла — зайва вага тягне плечовий пояс вниз, звужуючи простір між ключицею та першим ребром.
- Вагітність — гормональні зміни підвищують еластичність зв’язкового апарату, що в деяких випадках тимчасово сприяє компресії.
- Значне збільшення м’язової маси плечового пояса (наприклад, у людей, які інтенсивно займаються силовими тренуваннями) — збільшені драбинчасті та малі грудні м’язи зменшують доступний простір для судинно-нервового пучка.
Хто входить до групи ризику синдрому грудного виходу
Найчастіше з СГВ стикаються:
- молоді жінки та жінки середнього віку;
- спортсмени, які виконують повторювані рухи руками над головою;
- люди, які займаються фізичною працею з постійним навантаженням на плечовий пояс;
- ті, хто переніс травму ключиці, першого ребра або шиї.
Окремо в групі ризику — люди з сидячою роботою та звичною сутулістю: здавалося б, нешкідлива поза за комп’ютером у довгостроковій перспективі теж має можливість звузити простір для судин і нервів.
Симптоми синдрому грудного виходу
Симптоматика безпосередньо залежить від типу синдрому.
Симптоми неврологічної форми
- Оніміння, поколювання або виражені сироти в руці.
- Біль і дискомфорт, які найчастіше віддають у внутрішню поверхню передпліччя, мізинець і безіменний палець.
- Біль, що посилюється через підняття рук вгору та носіння важких предметів.
- Порушення сну через ниючий характер болю.
- Поступова м’язова слабкість у кисті, у запущених випадках — атрофія м’язів поблизу основи великого пальця.
Симптоми венозної форми
- Виражений набряк руки, який інколи збільшує її об’єм удвічі.
- Відчуття тяжкості та розпирання в руці.
- Синюшний відтінок шкіри (ціаноз) кисті та пальців.
- Випуклі, набряклі вени в ділянці плечового пояса та грудей.
Симптоми артеріальної форми
- Рука часто стає блідою та помітно холодною на дотик.
- Біль та швидка стомлюваність під час навантаження на верхню кінцівку.
- Поява трофічних виразок на кінчиках пальців або розвиток синдрому Рейно (шкіра різко блідне та синіє від холоду).
- Відсутність або значне ослаблення пульсу на променевій артерії.
Чому важлива точна діагностика синдрому грудного виходу
Симптоми синдрому грудного виходу — біль, оніміння, слабкість руки, набряк кисті тощо — легко сплутати з шийним остеохондрозом, тунельним синдромом зап’ястя або захворюваннями плечового суглоба. Через це від появи перших скарг до встановлення правильного діагнозу нерідко минає чимало часу. Встановити причину компресії та відрізнити одну форму синдрому від іншої допомагає комплексне обстеження: МРТ та КТ дають змогу оцінити кісткові структури (зокрема виявити шийне ребро або наслідки перелому) та м’які тканини, що оточують судинно-нервовий пучок, а УЗД судин шиї з доплерографією — оцінити кровотік у різних положеннях руки та виявити ознаки здавлення вени або артерії. Також лікар під час комплексної діагностики синдрому грудного виходу часто рекомендує пройти електронейроміографію, яка дає змогу точно підтвердити здавлення нервів.
Чим корисні МРТ та КТ у діагностиці синдрому грудного виходу
Комп’ютерна томографія та магнітно-резонансна томографія — високоточні методи діагностики синдрому грудного виходу. Вони дають змогу візуалізувати нерви, кровоносні судини та тканини, що їх оточують. Головна цінність КТ та МРТ полягає в можливості проведення провокаційних тестів — сканування як у нейтральному положенні, так і з піднятими руками (абдукцією). У такому положенні ключиця зближується з першим ребром, що дає фахівцям змогу побачити точне місце компресії (здавлення) нервово-судинного пучка.
Матеріал має інформаційний характер і не замінює консультацію лікаря. У разі появи болю, оніміння або слабкості в руці рекомендуємо звернутися до фахівця та пройти невідкладну діагностику.
Ціни на послуги
Поширені питання
Чим небезпечний синдром грудного виходу (СГВ, Thoracic Outlet Syndrome, TOS)?
Синдром грудного виходу — це здавлення нервів (плечове сплетіння) та/або судин (підключична артерія/вена) у ділянці верхньої апертури грудної клітки. Небезпека залежить від форми: нейрогенна форма (найпоширеніша) небезпечна хронічним болем, онімінням, парестезією, слабкістю в руці, атрофією м’язів кисті за тривалого перебігу, стійким порушенням функції руки; венозна — набряком руки, тромбозом підключичної вени (синдромом Педжета-Шреттера), хронічною венозною недостатністю, варикозом на грудях та/або плечі; артеріальна (рідкісна, але найнебезпечніша) — ішемією руки, аневризмою, тромбозом з емболіями, підвищеним ризиком гангрени пальців та/або кисті, у рідкісних випадках — дистальною гангреною або навіть інсультом. У запущених випадках синдрому грудного виходу можливими є незворотні неврологічні ушкодження, втрата працездатності та, дуже рідко, загроза для кінцівки.
Як відрізнити синдром грудного виходу від остеохондрозу?
Обидва захворювання спричиняють біль у шиї, плечі та руці, тому їх часто плутають. Ключові відмінності:
- СГВ: симптоми посилюються за відведення/підняття руки вгору (провокаційні тести: Адсона, Рооса/EAST, Райта), оніміння, що частіше виникає по внутрішній поверхні руки (ліктьова сторона, мізинець / безіменний палець), судинні прояви (зміна кольору, набряк, похолодання руки), біль і парестезії від шиї/плеча вниз по медіальній поверхні руки.
- Остеохондроз шийного / грудного відділу: симптоми частіше пов’язані з рухами голови та/або шиї; можуть спостерігатися головний біль, запаморочення, простріли. Біль інколи імітує серцевий, але провокаційні тести на TOS зазвичай дають негативний результат. На магнітно-резонансній томографії шиї видно дегенеративні зміни дисків та грижі.
Диференціальна діагностика потребує клінічних тестів, ЕНМГ (електронейроміографії), УЗДГ судин із функціональними пробами, МРТ шийного відділу та нейрографії плечового сплетіння.
Який лікар встановлює діагноз і призначає лікування за синдрому грудного виходу?
- Первинно: невролог (за нейрогенної форми) або судинний хірург (за судинних проявів).
- Часто потрібна комплексна робота кількох фахівців: невролога, ортопеда, судинного хірурга, фізіотерапевта.
- Діагностика синдрому грудного виходу включає клінічне обстеження (провокаційні тести), УЗДГ/дуплекс із пробами, рентген (шийні ребра), ЕНМГ, МРТ/МРА, КТ-ангіографію.
Лікування призначає фахівець (часто судинний хірург, якщо потрібна операція).
Чого не можна робити за синдрому грудного виходу?
- Тривалий час тримати руки піднятими вище плечей.
- Носити важкі сумки/рюкзаки на одному плечі, піднімати важкі предмети.
- Виконувати повторювані одноманітні рухи руками (особливо з відведенням).
- Допускати погану поставу (сутулість і висунення голови вперед).
- Ігнорувати симптоми та займатися самолікуванням без діагностики.
Тобто рекомендують уникати чинників, що посилюють компресію.
Коли потрібна операція за синдрому грудного виходу?
Операція (декомпресія: резекція першого/шийного ребра, скаленотомія тощо) потрібна у таких випадках:
- якщо консервативне лікування (фізіотерапія, ЛФК, медикаменти) упродовж 3–6 місяців не дає ефекту за виражених симптомів;
- прогресуюча неврологічна симптоматика;
- судинні ускладнення: тромбоз, аневризма, емболії, стійка ішемія;
- наявність анатомічних причин (шийне ребро, виражена компресія).
Найчастіше пацієнтам (особливо з нейрогенною формою) достатньо консервативного лікування. Операція є ефективною за умови правильного відбору пацієнтів, але пов’язана з ризиками (пошкодження нервів, пневмоторакс тощо).
Чи можна запобігти розвитку синдрому грудного виходу?
Знаючи, що таке синдром грудного виходу, можна запобігти його розвитку, особливо набутих форм захворювання.
Профілактика синдрому грудного виходу включає:
- підтримання правильної постави та ергономіки робочого / спального місця;
- регулярні вправи на розтяжку драбинчастих / грудних м’язів, зміцнення стабілізаторів лопатки та корекцію постави;
- уникнення тривалих статичних навантажень із піднятими руками та носіння важких предметів на плечі;
- контроль ваги та своєчасне лікування травм шиї та/або плечового пояса;
- регулярну фізичну активність.
За появи симптомів — своєчасне звернення до лікаря для запобігання прогресуванню захворювання.
