Перихондрит: симптоми та діагностика
Перихондрит — це запальний процес у тканині, що вкриває хрящ і забезпечує його живлення. Цей стан частіше вражає вушну раковину, рідше — ділянку гортані, носа або ребер. Своєчасне звернення важливе, оскільки перихондрит інколи прогресує з утворенням гною та зміною форми хрящової структури. Однак почервоніння та біль у ділянці вуха не завжди означають саме це захворювання: подібні скарги бувають за дерматологічних, травматичних і суглобових проблем. У цій статті розглянемо чинники ризику перихондриту, прояви хвороби та можливості сучасної візуалізації.
Що це таке перихондрит
Перихондрит — це запалення оболонки навколо хряща — перихондрію. Сам хрящ не має власних кровоносних судин у достатній кількості, тому отримує поживні речовини через навколишні тканини. Набряк і відшарування оболонки негативно впливає на живлення хряща.
У медичній практиці також використовують назви запалення перихондрія, запалення надхрящниці та запалення охрястя.
Найчастіше процес локалізується на вушній раковині: мочка, де немає хряща, зазвичай залишається неушкодженою. Така особливість допомагає лікарю відрізнити стан від деяких інших інфекційних процесів.
Перихондрит є серозним, коли переважають набряк і почервоніння, або гнійним, якщо в тканинах формується порожнина з інфікованим вмістом. Визначити характер процесу тільки за зовнішнім виглядом не завжди є можливість, тому оцінюють скарги, дані огляду та, якщо є потреба, результати інструментальних і лабораторних досліджень.
Профілактика перихондриту передбачає дбайливе ставлення до шкіри та хрящових структур, дотримання рекомендацій та протоколів щодо гігієни та інфекційної безпеки.
Причини розвитку перихондриту
Основні причини розвитку перихондриту пов’язані з проникненням бактерій через пошкоджену шкіру або з поширенням запалення із сусідніх тканин. Частими збудниками є бактерії, що можуть потрапити в рану через:
- травмування вушної раковини під час удару або носіння тісних навушників;
- пірсинг хрящової частини вуха, особливо за недостатнього догляду за проколом;
- опіки, обмороження, розчухування шкіри, гнійничкові висипання;
- оперативні втручання, ін’єкції або інші процедури в ділянці хряща;
- нестерильні маніпуляції;
- укуси комах;
- хронічні захворювання, що впливають на загоєння (зокрема неконтрольований цукровий діабет).
Ризик перихондриту також зростає за зниження місцевого захисту тканин.
Іноді перихондрит розвивається без чітко помітної травми. Незначна тріщина шкіри, подразнення після навушників або мікропошкодження під час очищення вуха можуть залишитися непоміченими. Лікар також враховує рідкісні неінфекційні причини, включно з аутоімунними захворюваннями хрящової тканини.
Симптоми перихондриту
Симптоми перихондриту залежать від локалізації, активності запалення та наявності скупчення рідини. У разі ураження вушної раковини зазвичай виникає болючість, яка посилюється під час дотику, лежання на боці або використання навушників. Шкіра вуха часто червоніє, стає теплою (підвищується локальна температура), напруженою та набряклою.
Тобто симптомами можна вважати:
- локальний біль, печіння або відчуття пульсації;
- поступове збільшення набряку та зміна контурів вушної раковини;
- болючий вузлик, ущільнення або розм’якшення ділянки;
- виділення з рани або проколу, інколи з неприємним запахом;
- підвищення температури тіла, слабкість або озноб за поширеного процесу.
Загальні симптоми не є обов’язковими. За обмеженого вогнища людина інколи має задовільне самопочуття. Водночас швидке наростання болю, виражене почервоніння, поява гнійних виділень або лихоманки потребують невідкладної медичної допомоги. Не варто самостійно проколювати припухлість або намагатися видалити її вміст.
Можливі ускладнення перихондриту
Без належної діагностики та лікування перихондриту цей патологічний стан часто спричиняє абсцес — обмежене скупчення гною між хрящем і його оболонкою. А також є ризик часткового пошкодження хряща та стійкої деформації ураженої ділянки.
За тяжкого або тривалого перебігу є можливим поширення інфекції на навколишні м’які тканини. У людей з імунними порушеннями, цукровим діабетом або після значних травм лікар особливо уважно оцінює глибину процесу. Раннє встановлення причини зменшує ймовірність ускладнень і потреби в інвазивному втручанні.
Діагностика перихондриту
Діагностику перихондриту починають з бесіди та огляду. Фахівець уточнює, чи були травма, пірсинг, операція, контакт із водою, опік, хронічні хвороби або попередні епізоди подібного запалення. Під час огляду оцінюють колір шкіри, поширеність набряку, болючість, наявність рани, виділень тощо.
За виділень або підозри на гнійний процес можуть призначити бактеріологічне дослідження матеріалу з визначенням чутливості мікроорганізмів до антибактеріальних препаратів. Аналізи крові іноді допомагають оцінити активність системного запалення, але не визначають локалізацію самостійно.
Важливим є диференційний пошук: потрібно відрізнити стан від бешихи (рожистого запалення), отиту зовнішнього вуха, гематоми після травми, контактного дерматиту, кісти та інших утворень. Інструментальна діагностика перихондриту потрібна не в кожному випадку, проте стає корисною за нечіткої клінічної картини, підозри на абсцес, значного набряку або недостатнього ефекту від призначеної терапії.
Роль УЗД, МРТ і КТ у діагностиці перихондриту
УЗД зазвичай призначають, коли потрібно швидко оцінити поверхневі м’які тканини та з’ясувати, чи є рідина, гнійна порожнина, гематома або виражений набряк. УЗД не використовує іонізуюче випромінювання, його можна виконувати в динаміці та воно допомагає лікарю визначити доцільність пункції та дренування. Метод є особливо інформативним для доступних поверхневих ділянок.
МРТ обирають за складної, глибокої або поширеної патології, коли потрібно детально побачити м’які тканини, хрящ, межі запального інфільтрату та можливе залучення суміжних структур. Дослідження також рекомендують за нетипової локалізації, повторних епізодів, невідповідності між скаргами та оглядом або підозри на ускладнення. Якщо є потреба, використовують в/в контрастування; рішення щодо нього ухвалює лікар з огляду на клінічну ситуацію.
КТ частіше застосовують, якщо є потреба оцінити кісткові структури, наслідки значної травми або анатомічно глибокі ділянки. Вона не є методом першої лінії у разі поверхневих запалень вушної раковини, проте інколи нею можуть доповнювати обстеження у деяких випадках.
Вибір між УЗД, МРТ і КТ має ґрунтуватися на симптомах, даних огляду та клінічному запиті.
Коли звернутися до лікаря
Звернутися до лікаря варто, якщо з’явилися такі ознаки, як-от: біль, почервоніння та припухлість в ділянці хряща (особливо якщо симптоми з’явилися після травми, пірсингу або якоїсь інвазивної процедури). Консультація потрібна також тоді, коли набряк не зменшується впродовж доби-двох, шкіра стає гарячою або виникають виділення. Перихондрит потребує швидшого оцінювання за наявності лихоманки, сильного пульсуючого болю або помітної зміни форми вушної раковини.
Невідкладно треба отримати медичну допомогу, якщо почервоніння швидко поширюється, з’являється виражена слабкість, запаморочення, гній, потемніння тканин, різке погіршення самопочуття. Особливо важливо не відкладати огляд, коли йдеться про дітей, людей із порушеннями імунітету та пацієнтів із цукровим діабетом.
Перихондрит є станом, за якого важливо не ігнорувати локальний біль, почервоніння та набряк у ділянці хряща. Огляд лікаря, а за показаннями УЗД, МРТ або КТ допомагають уточнити характер змін, виключити абсцес і спланувати подальші дії. За появи підозрілих симптомів доцільно пройти обстеження для уточнення діагнозу та отримати індивідуальні рекомендації.
Стаття має інформаційний характер і не є консультацією. За наявності симптомів зверніться до спеціаліста та отримайте професійну допомогу.
Ціни на послуги
Поширені питання
Чи виникає перихондрит без очевидної травми?
Так, інколи явної травми людина не пригадує. Запалення можуть спровокувати мікротріщини шкіри, подразнення після навушників, розчухування, незначне ушкодження після пірсингу або шкірна інфекція. Лікар оцінює також супутні захворювання та інші можливі причини.
Що видно на УЗД за перихондриту?
УЗД дає змогу оцінити набряк поверхневих м’яких тканин, потовщення тканин навколо хряща та наявність рідини. Метод особливо корисний для виявлення гематоми або абсцесу, визначення їхніх розмірів і меж. Остаточний висновок завжди зіставляють із оглядом лікаря.
Коли можуть скеровувати на МРТ за підозри на перихондрит?
МРТ можуть рекомендувати за нетипової локалізації, значного або поширеного набряку, повторних епізодів і підозри на глибоке залучення тканин. Дослідження призначають також тоді, коли інформації після огляду та УЗД недостатньо для уточнення меж процесу або виключення ускладнень.
Які МРТ-ознаки перихондриту?
На МРТ можна побачити набряк і запальну інфільтрацію тканин навколо хряща, потовщення перихондрія, накопичення рідини та зміни сигналу в навколишніх структурах. За абсцесу виявляють порожнину з рідинним вмістом. Інтерпретацію проводить лікар-рентгенолог разом із клініцистом.
Чи застосовують КТ для діагностики перихондриту?
КТ не є основним методом за поверхневого ураженні вушної раковини, оскільки м’які тканини краще деталізує МРТ, а рідину добре виявляє УЗД. Водночас КТ інколи є корисною після значної травми, якщо є підозри на зміни кісткових структур, а також за складної глибокої локалізації запалення.
Чи є можливість, що перихондрит пройде самостійно, без лікування?
Легке подразнення шкіри іноді минає, але підтверджений перихондрит не варто залишати без лікування. Інфекційний процес може посилюватися, формувати абсцес і впливати на живлення хряща. Безпечна тактика залежить від причини, поширеності змін і наявності рідини або гною.
